Диня проти кавуна, або Особливості дискримінації в Черкасах

Дата: 03 Серпня 2016 Автор: Наталія Байдюк , Тарас Щербатюк
A+ A- Підписатися

Читаючи журнали або газети, переглядаючи рекламні ролики, вивчаючи оголошення про роботу чи організацію різних заходів, чи часто ми замислюємося, яким насправді є зміст цих повідомлень?

Гуляючи Черкасами та Смілою протягом години, ми шукали факти дискримінації, що так чи інакше обмежують права людини за ознакою віку, статі, фізичного чи сімейного стану. Але спочатку трохи законодавства.

Закон України “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” визначає дискримінацію як ситуацію, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим законом.

Ґендерна дискримінація

Ситуація перша – дискримінація за ознакою статі (ґендерна дискримінація, сексизм). Дослідниця Оксана Кісь виокремлює такі його прояви як еротизація (ситуація, у якій за допомогою оголення жіночого тіла або окремих його частин підкреслюється готовність жінки до статевого акту); оречевлення (репрезентація жінки, жіночого тіла як складової рекламованого товару, розрахованого на споживача-чоловіка.); мачізм (надмірна та демонстративна чоловічність, атрибутами якої є фізична сила, сміливість, статева зрілість, панування над жінками, агресивність) та фейсизм (суттєво-відмінні способи зображення чоловіків та жінок: у першому випадку акцентується голова та обличчя, в другому – тіло та його частини).

Так, один із нічних розважальних закладів Черкащини пропонує відвідати такий собі двобій “Диня проти кавуна”, афіша при цьому красномовно підкреслює, які саме “дині” і “кавуни” демонструватимуться. 

Також серед прикладів дискримінації за ознакою статі є ситуації, коли на те чи інше робоче місце висувають вимоги, пов’язані із статевою належністю або конкретно у самому оголошенні міститься вказівка на те, якої саме статі працівника хотіли б працевлаштувати. На фото видно, що оголошення чітко вказує на статеву належність, адже потребують послуг саме прибиральниці (тобто – жінки), а не прибиральника (чоловіка). Хоча, у даному випадку, напевно, найбільш коректно було б запрошувати на роботу технічного працівника/працівницю.

Але проблема, до якої звертається це оголошення, значно глибша, ніж неправильна назва посади. Це проблема ґендерних стереотипів – усталених, укорінених уявлень про соціальні ролі, особливості поведінки та характеру чоловіків та жінок у суспільстві. На фото чітко прослідковується стереотип, пов’язаний зі змістом праці – чоловіки керують, а жінки обслуговують. Саме тому і “прибиральниця”…

Ось ще один аналогічний приклад – чоловік – будівельник, він створює, керує процесом, а жінка – знову ж таки – прибиральниця… Класика радянського “Букваря” – “Мама мила раму” так міцно укорінилися у суспільній свідомості.

Найбільше з точки зору ґендерної дискримінації жінок приголомшила придбана у одному з кіосків газета “Моя сім’я” № 29 за 2016 рік. На 32 сторінках цієї газети помічаємо 15! фраз, що так чи інакше принижують жінку, демонструючи зневажливе ставлення та пропагуючи її меншовартість.

На фото лише деякі з цих “перлів”. На жаль, наша культура – андроцентрична, тобто чоловічі якості вважаються більш цінними, ніж жіночі. Тому жінки – “бабьё, проститутки, ледоколы от которых нужно спасаться”. Стереотипне сприйняття жінки шкодить не лише жінкам, а й чоловікам – яку думку про жіночу частину людства формують у них подібні заголовки? І чого вони можуть очікувати від коханої, дружини, колежанки або родички? Лише “бабської” поведінки, яка аж ніяк не сприяє побудові партнерських, рівноправних відносин.

                             

Ейджизм

Другий вид дискримінації – обмеження за віком (ейджизм). Роботодавці хочуть бачити не юних або людей літнього віку, а найбільш рентабельну частину населення.

Зверніть увагу, що при цьому роботодавець може навіть не вказувати вимог до освіти або досвіду роботи. Головне – бути молодим, здоровим, готовим фізично “пахати” та не створювати проблем ані витівками, характерними для осіб юного віку, ані поганим станом здоров’я.

Але виникає питання – що робити людям, які не досягли вказаного віку, або навпаки є старшими за встановлені в оголошенні межі. Якщо є сумніви, чи оголошення дискримінаційним, то можна завжди проконсультуватись із юристами Української гельсінської спілки з прав людини або з Коаліції з протидії дискримінації в Україні.

Цікаво, чим спричинені ці вікові обмеження, адже за українським законодавством, повна дієздатність, у тому числі – і трудова, настає у 18 років (а не у 20), а вік виходу на пенсію для чоловіків – уже становить понад 60 років.

Дискримінація маломобільних громадян

Ще один тип обмеження прав людини – дискримінація маломобільних груп громадян у міському просторі. Маломобільні групи населення (МГН) – люди, що відчувають труднощі при самостійному пересуванні, одержанні послуги, необхідної інформації або при орієнтуванні в просторі.

До маломобільних груп населення тут належать люди з інвалідністю, люди з тимчасовим порушенням здоров’я, вагітні жінки, люди старшого (похилого) віку, люди з дитячими візочками тощо.

Зосередимо увагу на такій маломобільній групі населення, як особи з дитячими візочками. Навмисно не вказуємо “мами з дитячими візочками”, оскільки хотілося б бачити відповідальне татівство.

Отже, з візочком на вулиці часто опиняється тато або ж інший член родини. Але суть питання в іншому – яким чином долати перешкоди, коли потрібно заїхати до магазину, аптеки, скористатися громадським транспортом, або просто – перейти вулицю? Можна почути нібито раціональну аргументацію, що “у держави не вистачає коштів для того, щоб відповідним чином облаштувати міський простір під потреби осіб з маленькими дітьми”. Але ж досить часто самі власники закладів соціальної інфраструктури створюють перешкоди, розташовуючи на вході таблички, що забороняють особам з дитячими візочками заходити до торгівельної зали.

Ось так, наприклад, один із черкаських супермаркетів “ласкаво” запрошує всіх, окрім осіб з дитячими візочками.

Одна із черкаських аптек розмістила урну для сміття, фактично унеможлививши в’їзд візків до входу.

Останнє фото, зроблене в одному із черкаських “елітних” магазинів взуття. Адміністрація не бажає бачити у торгівельній залі дитячі візочки, аналогічно як і тварин. На запитання, з чим пов’язана така заборона, представниця магазину відповіла, що колеса візочків псують та забруднюють коврове покриття, а коштів його поновлювати або сплачувати за додаткове прибирання у магазину немає… І це магазин, де є взуття вартістю понад десят тисяч гривень.

Юристи Інформаційно-правового центру “Права людини” вказують, що такі таблички порушують українське законодавство. Вони пояснюють, що в разі обмеження права вільного пересування, порушуються одразу кілька статей Конституції України. Адже дитина, яка перебуває у дитячому візочку, при цьому зазнає також незаконних обмежень. Окрім цього, відповідно до п. 2 ст. 5 Сімейного кодексу каже, що “Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство”.

Юристи дають конкретні покрокові поради для людей, які своєму шляху зустрічають таблички з написом “Вхід з дитячими візочками заборонено”:

  • Наголосіть особі, яка Вам перешкоджає, що такими діями порушується конституційне право Ваше і Вашої дитини вільно пересуватися.
  • Запропонуйте особі, яка перешкоджає Вам, викликати поліцію, оскільки Ви щось порушили.
  • Вимагайте представити законодавство (документ), на підставі якого Вам відмовляють у доступі в приміщення громадського об’єкту та надати копію такого документу для оскарження.
  • Вимагайте книгу скарг і пропозицій, щоб залишити в ній відповідний запис з обов’язковою приміткою повідомити Вас про прийняте рішення за Вашою скаргою.
  • Повідомте інформацію про порушення права у організацію, якій підпорядковується заклад, відділ із захисту прав споживачів (якщо це сфера обслуговування споживачів), в поліцію, органи місцевого самоврядування.

Стаття 55 Конституції дозволяє звертатись за захистом своїх прав до суду, або до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

І – найголовніше – не бути байдужими та критично ставитися до тієї інформації, яку нам подають. Дискримінація – не лише у просторі, вона – у душі та свідомості.

Наталія Байдюк, координаторка Центру гендерної освіти
Тарас Щербатюк, координатор громадської приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини у Черкаській області

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: